У жовтні цього року депутати Парламенту Молдови підтримали в першому читанні проєкт щодо посилення прав жертв сексуальних злочинів і домашнього насильства. Згідно з цією ініціативою Міністерства юстиції, жертвам має бути гарантоване право на недоторканність приватного життя, справедливий суд і максимально ефективну адаптацію завдяки судово-медичним послугам, посттравматичній психологічній допомозі та консультуванню для фізичного і психосоціального відновлення. На думку авторів, це можливо шляхом зміни країнової правової бази за прикладом міжнародних стандартів і практик. У документі враховано також і доповнення до Кримінального кодексу – відповідальність не може бути скасовано в разі примирення між жертвою і правопорушником, і представники влади мають детально розслідувати справу, навіть якщо заяву було відкликано.
Важливість підтримки цієї ініціативи очевидна – звіти Омбудсмена Молдови показують, що 63% жінок зазнавали принаймні раз у житті психологічного, фізичного або сексуального насильства. І тільки 8,4% з них зверталися до правоохоронних органів. Ба більше, кількість випадків домашнього насильства за останні 5 років зростає – тільки 2020 року їх було зафіксовано 12 970.
Звернення до РЕАкторів у Молдові (а їх наразі 31 у країні) також сигналізують про критично важливе своєчасне посилення ролі жінки та її прав у суспільстві. За словами Тетяни Фоміної, координаторки РЕАкт у Молдові, проблема в тому, що самі жінки не завжди усвідомлюють, що перебувають у ситуації насильства, та звертаються по допомогу лише в екстрених випадках, найчастіше за умови явної фізичної шкоди (побої, зґвалтування тощо). Ба більше, навіть за умови цих неприпустимих дій, не завжди готові йти далі (подача заяви на своїх кривдників, обстоювання прав, розголос), бо бояться звертатися по допомогу. “Причин тут може бути кілька,” – каже Тетяна. “Це і недосконалість закону (кривдник може певний час провести у відділку, а потім його знову відпускають, і він повертається в сім’ю), страх осуду знайомих, родичів, економічна залежність, низька поінформованість у сфері прав – жінка не знає, що може піти й написати заяву, в неї є недовіра до правоохоронних органів. Наприклад, у маленьких населених пунктах існує таке поняття як “кумівство”, коли представник влади може бути близьким (або не дуже) родичем кривдника, і жінка заздалегідь вважає, що її ситуація програна. Окремо хочу виділити внутрішні установки “сама винна”. І така тенденція зберігається вже тривалий час.”
На жаль, навіть незважаючи на те, що клієнтки РЕАКТу в Молдові можуть отримати своєчасну, безоплатну допомогу юриста, психолога, рівного консультанта в НУО, вони відмовляються від цієї можливості через глибоку самостигматизацію. Для них навіть визнання самого факту домашнього насильства не те, що перед іншими людьми, а перед собою є важким випробуванням. Тетяна ділиться кейсом Ольги – колишньої засудженої та представниці спільноти людей, які вживають наркотики. Під час скринінгу на права людини, жінка не впоралася з емоціями і почала розповідати, як її б’є і ґвалтує група людей, на квартирі, де вона проживає. Жінка просила допомоги – знайти їй житло, щоб вирватися з того пекла (після виходу з пенітенціарної установи їй зовсім нікуди було йти, а вона хотіла почати життя з чистого аркуша). РЕАктор допомогла Ользі в ресоціалізації після звільнення з місць позбавлення волі, винайняти квартиру, переадресували до агенції зайнятості та організували відвідування психолога. З клієнткою перебувають на постійному зв’язку.
“Наше спільне завдання працювати над тим, щоб жінки адекватно оцінювали ситуацію, в якій опинилися, знали, куди можуть звернутися по допомогу, не боялися карати винуватця і йти до кінця у відстоюванні своїх прав.” – коментує Тетяна. “Повірити у свої сили допоможе інформованість про права, програми для жінок, які допоможуть у самореалізації (підвищенні самооцінки, профорієнтація, економічний захист). Але в цьому процесі мають брати участь не тільки активісти і правозахисники, а й держава – країні потрібна програма з профілактики насильства, яка включатиме психокорекційні заходи, розвиток емоційного інтелекту і комунікативних навичок. І що раніше такі ініціативи будуть реалізовані на всіх рівнях суспільства, то швидше ми перестанемо говорити про гендерне насильство”.
