Насильство щодо жінок продовжує залишатися значною проблемою громадського здоров’я та порушенням прав людини. Гендерна нерівність, фізичне та емоційне насильство з боку партнера, сексуальне насильство, стигма та дискримінація через приналежність жінок до ключових груп ризику є ключовими бар’єрами, які перешкоджають рівному доступу до медичних, соціальних та правових послуг, а також завдають серйозної шкоди здоров’ю жінок.
Протягом 2020-2022 років у системі REAct зафіксовано понад 12 000 звернень щодо порушень прав ключових спільнот із 6 країн Східної Європи та Центральної Азії (СЄЦА). Від загальної кількості тих, хто звернувся, жінки в середньому становлять 46%, транс*жінки – 1%. При цьому майже рівне співвідношення зафіксованих звернень від чоловіків та жінок спостерігається у всіх країнах.
Завдяки зусиллям громадських організацій жінки все частіше роблять рішучий вибір на користь відстоювання своїх прав. Велика частка охоплення жінок правовими та соціальними послугами – результат гендерно-сенситивних інтервенцій у країнах.
Так, в Узбекистані та Таджикистані, починаючи з середини 2021 року, була запущена гаряча лінія екстреної допомоги для жінок, які у зв’язку з пандемією COVID-19 опинилися замкнені з кривдником. На підставі звернень на гарячу лінію пізніше було проведено дослідження основних видів та форм насильства, з якими зіткнулися жінки під час пандемії.
В Україні організація, яка документує випадки порушення прав жінок у системі REAct у кількох регіонах, а саме БФ “Позитивні Жінки”, постійно працює над покращенням надання допомоги жінкам, які постраждали від гендерно-обумовленого насильства. Зокрема, завдяки співпраці з місцевою поліцією в рамках здійснення спільних заходів, спрямованих на захист інтересів та прав жінок, які живуть із ВІЛ та постраждали від гендерного насильства.
Повномасштабне російське вторгнення в Україну в лютому 2022 року ускладнило ситуацію з правами людини в країні загалом і серед жінок зокрема. Крім стигми та дискримінації щодо представниць ключових спільнот, жінки стикаються з порушенням своїх прав як вимушено внутрішньо переміщені особи. Нерідко жінки вирішують займатися секс-працею у місці їх тимчасового переміщення, як спосіб виживання в умовах кризи. Задокументовані свідчення фізичного та сексуального насильства щодо українських жінок з боку окупантів лише починають з’являтися у публічному інформаційному просторі.
Про ці та інші наслідки війни та вимушену міграцію жінок також читайте у ситуативних звітах української команди REAct, документатори якої продовжують працювати незважаючи на постійні обстріли ракетами.
- Ситуативний звіт про роботу REAct в Україні – станом на червень 2022 року (англійською мовою).
- Ситуативний звіт про роботу REAct в Україні – станом на вересень 2022 року (англійською мовою).
Види насильства з якими стикаються жінки з уразливих груп:
Фізичне насильство
Аналізуючи правий графік спостерігаємо, що 24% від усіх жінок, які звернулися в Україні, повідомили про недбалість лікарів і відмову надати медичну допомогу, внаслідок чого було завдано істотної шкоди здоров’ю. В Узбекистані цей показник 23%, у Киргизстані – 14%. Найчастіше така відмова з боку медиків викликана ВІЛ-статусом пацієнтки або вживанням наркотиків.
64% всіх жінок, які звернулися в Грузії, повідомили, що зазнали фізичного насильства з боку приватних осіб. Найчастіше це випадки про насильство з боку клієнтів секс-працівниць. У Грузії також найвищий показник сексуального насильства щодо жінок із уразливих груп. Ймовірно, цей показник є також високим і в інших країнах, але через страх переслідування та недовіри до правоохоронних органів – жінки в Центральній Азії приховують пережите насильство та не готові відстоювати свої права.
Домашнє насильство однаковою мірою реєструється серед звернень із усіх країн регіону. У середньому кожна шоста клієнтка партнерських організацій REAct переживала домашнє насильство. У дійсності цей показник набагато вищий, адже через табуйованість теми домашнього насильства не всі постраждалі готові розповідати про пережите і тим більше звертатися за правовою допомогою.
Насильство та жорстоке поводження з боку правоохоронних органів найчастіше зустрічається в Киргизстані, Узбекистані та Таджикистані. Під час несанкціонованих арештів та рейдів з метою полювання на секс-працівниць поліцейські перевищують свої повноваження та застосовують силу до затриманих жінок. Примітно, що майже кожне затримання поліцією супроводжується застосуванням сили та побиттям, не кажучи вже про психологічний тиск та вимагання грошей.
Економічне та психологічне насильство
ВІЛ-статус, вживання наркотиків, заняття секс-роботою, судимість є причинами додаткової уразливості жінок у регіоні Східної Європи та Центральної Азії. Жінки часто стають жертвами погроз, шантажу та залякування. У Грузії та Киргизстані кожна друга жінка, яка звернулася до РЕАкторів, повідомила у переслідуванні з боку приватних осіб або правоохоронних органів. Часто таке переслідування здійснюється з метою здирництва або одержання хабара, ніж жінці завдається додатково ще й економічне насильство.
У Киргизстані та Узбекистані 90% випадків про вимагання хабара було зафіксовано щодо співробітників правоохоронних органів. Щотижневий хабар дільничному (відмітка), який часто вимагається, перевищує тижневий заробіток секс-працівниці. Такі ситуації можна сміливо прирівняти до рабства, примусової праці та сексуальної експлуатації.
ВІЛ-статус часто є перепоною для жінки у працевлаштуванні. У країнах СЄЦА досі збереглася практика вимоги довідки про ВІЛ під час працевлаштування. Часто жінок звільняють, коли їх статус будь-яким чином стає відомим роботодавцю чи колегам.
